ЖІНКА ЧОРНЯВА РИДАЄ РИДМА
Жінка чорнява ридає ридма. Юрби яскраві труться боками Перед ареною, там, де корида, Де починається бій із биками. Ритми напружені. Зір – тятивою. Сотні очей запалились хворож. Хвиля судомна йде за ходою Чорноволосого тореодора. Ударом мідним прорвано тишу. Тупіт з арени в скроні загнало. Бик розтривожений коротко дише, Втупившись тупо у запинало. Червоно-чорне, чорно-червлене Тьмариться небо, загнане в коло. Тореодор посеред арени. Він молодий. Він всміхається кволо. Випад уліво. Випад управо. Рики юрби, наче хвилі потопу. Як він звивається, гарно і вправно, Грає мечами, бавиться кроком. Падає тяжко бик на коліна. Кривиться сонце – чаша розбита. Кров витікає з рани кармінна. Рветься корида. Стогне корида. Він усміхається, сильний і юний. Очі зухвалі виклично сяють. Тільки чомусь шаленіють трибуни, Тупіт і свист над чолом зависають. Сонячна чаша щербленим рогом Вгрузла між ребра. Стихла корида. Чорно-червона впала коргва. Жінка чорнява ридає ридма. Він молодий. Він всміхається кволо. Змовкла корида. Реви і ритми. Жінка чорнява вийде на поле Тореодору очі закрити.
Анатолій Дністровий
Спроба ніжності
звірятко твого неспокою тремтить
я завжди готовий його приголубити
в очах прохання бути відвертим
я боюся вести тебе до безодні
злегковажиш і кинешся
там немає мого голосу
тільки привид болю
тільки сльози докору
гнітюча самотність
мріяв сховатися у твоїх очах
коли монахом блукав мій неспокій
тривогу вселяють думки
про кінець невідомого
коли я кудись зникну
ти зможеш мене знайти
у таблиці менделєєва
Ґудзь Юрій Петрович
Очі згубились
в чорному лісі,
Місяць скотився
з небес.
Шурхоти, шерехи,
в листі,
Осінь стомилась,
як пес,
і прилягла...